Польща грається з вогнем

Визнання польським Сеймом Волинської трагедії геноцидом громадян Польщі, безперечно, є обурливим для України. І справа тут головним чином у тому, що неоднозначний історичний факт із багатьма нюансами оцінєються настільки прямими формулюваннями.
(далі…)

Кривий Ріг: до чого призводить відсутність єдності заради результату

Через політичну боротьбу всередині України найбільше страждає сама держава та її громадяни. Результати перевиборів мера Кривого Рогу – чергове цьому свідчення.
(далі…)

Як корупція знищує майбутнє держав

Історія взаємин Китаю та Російської Федерації довкола Нового шовкового шляху може слугувати яскравим прикладом того, як через жадібність можна втратити дуже багато.
(далі…)

Культура – та, що кинута напризволяще

Наша політична сила ніколи не відкладала проблеми культури в довгу шухляду. Тож неможливо мовчати тоді, коли з року в рік культура в Україні фінансується за залишковим принципом.
(далі…)

Навіщо нам варяги від культури?

Минулого тижня прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк повідомив про ведення переговорів із режисером світового рівня для створення фільму про минулорічні події у Криму. Буцімто цей таємничий лауреат трьох “Оскарів” (його ім’я прем’єр так і не назвав) допоможе зняти український і правдивий фільм про Крим. Тут пан Яценюк дещо помиляється. Оскільки дійсно український і дійсно правдивий фільм про події у Криму краще за українців не зніме жоден режисер світового рівня, скільки б “Оскарів” у нього не було.
(далі…)

Я був тринадцятим…

Я подивився на список партій. Їх було – 29. Десь тут і ми, десь тут відбулися. Ось, врешті-решт. Між межовоправою з № 12 – «Свободою» та межоволівою з № 14 – КПУ. Ми були – тринадцятими. Я був тринадцятим…

(далі…)

Історія нашої Партії

Національну Демократичну партію України було створено 21 лютого 2014 року. Це – спільнота, що об’єднує самодостатніх, інтелігентних, професійних членів нашого суспільства. А лідер з’явився із лав Партії, із її середовища, наповнений її ідеями.
(далі…)

Без цього держава неможлива

У нас знову хочуть забрати те, чого ми самі потребуємо, що у нас завжди в дефіциті, чого постійно не вистачає. Я маю на увазі – національну гідність.

Чому не модно називатися українцем?

Чому, коли десь, за кордоном твоїх земляків називають росіянами, вони тупо погоджуються, ще й розказуючи, що українці й росіяни – це майже одне і теж. Де там, одне і теж. Назвіть китайця японцем, і Ви побачите, яке це «одне і теж».

Чому ми себе так не любимо?  І не любимо землю, на якій народилися, ховаємося від себе і від своїх коренів. Нас прагнуть принижувати, і ми принижуємося. Ми хочемо бути  страждальцями. Ми знаходимо можливості для плачів і сліз. Ми шукаємо винних, і знаходимо їх, і ці винні завжди ззовні. Хоча, насправді винні ми самі: нація, яка не прагне стати нацією, не зможе нею стати.

(далі…)

Країна невикористаних можливостей

Ми часто чуємо: «Держава нам повинна – те, Держава нам повинна – інше». Насправді, процес взаємний – наскільки ми винні Державі, настільки й вона винна нам.

Держава – це ми! Крилатий вислів, що з’явився на початку 20-х років ХХ століття цілком доречний зараз. Більше того, він є аксіоматичним при формуванні такого начебто простого внутрішнього відчуття людини, як патріотизм.

(далі…)

Передчуття війни

Враз вибухнув світ – просто неба трагічністю попіл.

Відтінків не буде, сьогодні на колір табу.

Сьогодні весна, розірвавши заплутані стропи,

Розгойдує землю, жене божевільну юрбу.

Весна, як весна – тільки ревом просякнуті лиця.

Вночі запах крові, горілої гуми і ран.

І давиться зойком, і пружиться зойком столиця,

І молиться небу самотній отець-ветеран.

Таке вже було – посвист куль, зло, перевертні-вбивці.

Останню надію розплющено – цвях у труні.

Пророчим рахунком спливають прощальні седмиці.

Небесний віщун відліковує сплачені дні.

Цей звір звідусіль, він колись називав мене братом –

Зажерливий, дикий, наповнений жовчю війни.

Він втрачений розум, що марить своїм автоматом,

Він збочене сім’я, породження світу пітьми.

Все має кінець, і війна з часом стулить повіки,

І привид-хижак затремтить перед сяйвом добра.

Та тільки сьогодні від остраху туляться діти,

Біжить, не спиняючись, мчить божевільна юрба.

2 травня 2014р.