Олена ЧинкаОлена Чинка

“Неособливі потреби” людей з інвалідністю

Квітень 24, 2017

Своєрідним показником людяності суспільства, керівництва держави є ставлення до людей з інвалідністю. Обмежена працездатність жорстоко відбивається на їхньому матеріальному становищі, породжує настрої знедоленості, песимізму, відчуття непотрібності. Власне, маючи безпосереднє відношення до проблем людей з інвалідністю, з власного досвіду знаю, що ми хочемо, можемо та вміємо працювати, навчатись, вдосконалюватися. Проте нам вкрай потрібні елементарні умови для можливості нормального, звичайного життя та самореалізації, законодавчі і побутові.

Завдяки тому, що займаюся улюбленою справою та маю змогу подорожувати, я бачу разючий контраст між становищем з інвалідністю в нашій державі та Європі, наприклад. Викликає подив велика кількість людей з інвалідністю, які живуть повноцінним, щасливим життям, мають змогу подорожувати, працювати, розважатися. І це завдяки тому, що їх комфорту і зручності підпорядковано безліч речей – спеціальні таксі, спеціальні конструкції в громадському транспорті, пандуси. Держава піклується про людей, до яких доля не була така ласкава, завдяки чому вони почувають себе повноцінними членами суспільства.

Наразі перед українським суспільством, владою, навіть у такий непростий для нашої держави час, стоїть важливе завдання всебічної допомоги тим, хто сьогодні гостро цього потребує. В Україні головний акцент ставиться не на залученні людей з інвалідністю в соціум, а на вибивання штрафів з роботодавців за їх непрацевлаштування. Але цей процес не приносить користі нікому, і, насамперед, від цього страждають люди з інвалідністю. Вони так і не отримують реальної роботи, або ж їх влаштовують “для галочки”, і, в результаті, знову ж відчувають свою соціальну непотрібність.

Люди з інвалідністю, окрім роботи, потребують розуміння, підтримки та забезпечення елементарних зручностей для можливості пересування, відвідин громадських місць, нормального людського життя. А ще вони вкрай потребують соціалізації. А для цього необхідно детально проаналізувати та вивчити, яким чином можливо поліпшити якість життя осіб із обмеженими функціональними можливостями. Варто відмовитися від ставлення до людей з інвалідністю, як до «пошкоджених» людей і формувати ставлення до них, як до людей з особливими додатковими потребами. Тобто ставитися до них так, як сьогодні ставляться в Європейському Союзі. А особливі потреби – вони у будь-якої людини. І це – потреби в любові, в свідомості того, що ти і твоя праця комусь потрібна, що твоє існування на землі має сенс.