Лілія ГомольськаЛілія Гомольська

Революція versus культура. Мистецтво проти війни та війна проти мистецтва

Червень 30, 2015

Наразі увага всієї країни, та й Європи в цілому, зосереджена на території, де ведуться військові дії. Умовним центром України сьогодні постає Донбас, дарма що висвітлювання зовнішньополітичних маневрів відбувається завдяки акценту на Києві. Натомість, столичні культурні заходи все дедалі частіше мілітаризуються. Тож доречно поставити питання про те, де опинилась культура з моменту зародження революції, які вона має значення та вплив нині, за умов війни в сучасних реаліях?

Перш за все, ми маємо розуміти, що революція та культура – це фактично два різні полюси, різні за своєю природою процеси. Потрібно спробувати розглянути єдність цього зіставлення як деяке біполярне явище. Слід розуміти, що революція тягне за собою послідовність процесів руйнівного характеру і плоди, які ми з критичної точки зору можемо назвати позитивними зрушеннями, можливі лише після завершення революції, але аж ніяк не під час неї і не завдяки ній самій. Тут одразу варто пояснити: те, що відбувалось на Майдані, а саме спалах схильності до самопожертви; відмова від ментального принципу «моя хата з краю – нічого не знаю»; звернення до національного духу, що гартувався протягом всього становлення української державності – це все прояви таких феноменів як «історична пам’ять», «становлення ідентичності» та подібних.

Відтак, ми все ближче підходимо до необхідності і передумов для окреслення культури як такої. За своєю природою культура є перетворюючою, а перетворення можливі лише тоді, коли старе зруйновано. Тільки коли карточний будинок зруйновано, з нього можна скласти колоду карт і розкладати пас’янси. Новий пам’ятник на тому самому місці не вдасться поставити доти, доки не буде знесено старий, що ми й побачили на прикладі падіння ленінів. Отже, вірним буде висновок про те, що розвиток культури можливий лише по завершенню революції.

Але що ж відбувається наразі? В якому стані культура тоді, коли у країні війна? Ми маємо пам’ятати про те, що ця війна проривалася і продовжує прориватись крізь інформаційний простір, а отже вона вирує у повітрі, яким дихає кожен, хотілося б йому цього чи ні. Мистецтво, що твориться сьогодні, переважно просякнуте тими ж випарами, воно висмоктує натхнення від війни, як дитина – усе поживне з молока матері. Це є абсолютно природньо, як для такої історичної ситуації.

Проте, з тим ми маємо визнати, що таке мистецтво не сприяє розвитку культури. Яким би талановитим воно не було, нині це хода на одному місці або по колу. Це не означає, що недоречно щось творити і час простягнути руки до зброї. Просто користь від того, що твориться зараз, прийде тоді, коли революція, що досі триває, у тому числі у формі війни, скінчиться. І це вкрай необхідно сьогодні – законсервувати більше потужних продуктів культури, аби відкрити їх після виходу із того інформаційного і духовного бомбосховища, в якому ми знаходимось зараз. Але поки ми настільки інфіковані війною, що позбавленні чистого сприйняття мистецтва.

Згодом картини виглядатимуть інакшими, музика вчується по-іншому, вірші прочитаються влучно. Єдине, у чому мистецтву сьогодення доведеться дорікнути, так це у тому, що коли історична ситуація зміниться, мистецтво має повернути до життя, а не бути причиною післявоєнної депресії, а отже сьогодні варто звертатись до майбутнього. Лише за таких умов культура може стати на колію розвитку, а отже в суспільстві відбудуться реальні зміни.

Лілія Гомольська блог культура